Кокотюха Андрій

 

Український письменник Андрій Анатолійович Кокотюха

17 листопада – 50 років від дня народження (1970 рік)

    Народився у місті Ніжині, в родині зварювальника і медсестри. Перший художній твір написав у віці 7 років. Хоча власне художні якості цього твору досі ніким не оцінені. До 12 років читав і писав лише казки. Мріяв стати бібліотекарем. Працював збиральником меблів, різноробочим та муляром на будівництві. Але закінчив факультет журналістики Київського університету ім Т. Шевченка.

     Перше оповідання опубліковане 1987 року. У 1991 році написав повість «Шлюбні ігрища жаб», яка, через брак інших зразків прози, отримала в 1995 році нагороду видавництва «Смолоскип». Після виходу окремою книжкою в 1996 році повість стала називатися «романом», отримала позитивну оцінку від батьків та друзів автора, і широкий негативний розголос у пресі. Завдяки цій публікації А. Кокотюха відразу став одним з відомих сучасних українських письменників.

     У 1993 році був одним із засновників Творчої асоціації «500». Працюючи у видавництві «Смолоскип» пакувальником книжок, у період з 1994 по 1999 рік організував понад сто «гастролей» молодих українських письменників у сімнадцяти регіонах України. Був їх безпосереднім учасником. У 1998 році звільнився з видавництва «Смолоскип» у зв'язку з переходом на іншу роботу, безпосередньо пов'язану з журналістикою. Співпрацю зі «Смолоскипом» не припиняв до 1999 року. Потім видавництво офіційно розірвало стосунки з молодим письменником через публічне прочитання фейлетону про сучасний стан української культури. Видавництво розцінило цей фейлетон як «антиукраїнський».

     Протягом 1999 — 2006 років побачили світ книги А. Кокотюхи: «Повернення сентиментального гангстера», «Нейтральна територія», «Ментовский город», «Отработанний матеріал», «Мама, донька, бандюган», «Криминальная Украина», «Криминальная Украина-2», «Криминальная Украина-3», «Почему Украина не Россия» (автор-упорядник), «Любити живих» (у співавторстві з Максимом Розумним), «Повзе змія», «Тайны и загадки Украины», «Резонансные дела МВД» (в співавторстві з Костянтином Стогнієм), «Шукачі скарбів», «Юля» (автор-упорядник), «Темна вода», «Зоопарк або Діти до 16 років». Крім того написав низку журнальних публікацій повістей та оповідань. За однією такою публікацією на студії ім. О. Довженка зняли кіно під назвою «Тупик» (режисер Григорій Кохан). За окрему платню писав «жіночі» оповідання. Пише українською і російською мовами.

     Дослідник української масової літератури доктор філологічних наук Софія Філоненко називає Кокотюху батьком «українського готичного детективу», хоча сам автор вважає, що в його текстах присутня швидше неоготика, напряму пов’язана з актуальними суспільними та соціальними проблемами України, а звернення до готики та загалом фольклору збігається з традиціями давньої української літератури. Книжки А. Кокотюхи виходили і далі виходять практично в усіх українських видавництвах, котрі видають сучасну літературу: «Смолоскип», «Кальварія», «Фоліо», «Піраміда», «Нора-Друк», «Зелений Пес». Він постійно співпрацює з найпопулярнішими українськими газетами, журналами і телеканалами. У 2011 входить до складу журі літературного конкурсу Юне слово. 

      Крім згаданої вище, були наступні екранізації творів письменника. Детективний роман «Легенда про Безголового» екранізований у 2008 році кіногрупою «Film.ua» (назва фільму «Тривожна відпустка адвоката Ларіної», режисер Олександр Стеколенко). Трилер «Повзе змія» (режисер Максим Бернадський) екранізовано в 2009 році компанією «Fresh production UA». В усіх випадках Кокотюха – автор або співавтор сценаріїв. Написав сценарії для кількох документальних фільмів з циклу „Кримінальні історії” (ICTV). «Чужі помилки» (СТБ), «Стрингер» та «Одержимі» (1+1). Працював журналістом і сценаристом на проектах «Сніданок з 1+1», «Київський регіон», «Паралельний світ». Пише сценарії для проекту «Судові справи» (Film.ua). Усе це дає авторові право називати себе також кіносценаристом. Є автором сценарію на екранізацію романа Василя Шкляра "Чорний ворон".

Андрій Кокотюха: цікаві факти 

Перший художній твір написав у 7 років.

До 12 років читав і писав лише казки.

В дитинстві мріяв стати бібліотекарем.

 Перш ніж присвятити себе літературній роботі, Кокотюха працював збиральником меблів, різноробочим та муляром на будівництві.

Андрій Кокотюха товаришує з відомим український письменником Сергієм Жаданом, він навіть є хрещеним батьком його доньки

.Письменник любить збирати гриби та читати книги (він має список книг, які читає). За рік може прочитати до 90 книг. Але обов’язкове правило письменника – читати 100 сторінок в день.

Не любить українських політиків, футболу, борщу, вареників, макаронів, хімії як шкільного предмету, їздити громадським транспортом, стояти в чергах.

 Детектив “Таємне джерело” Андрія Кокотюхи був написаний за 28 днів.

“Будучи безробітним, я усюди працюю, мене не годує література, годує кіно, телебачення, журналістика. За 4 години можу написати 20 тисяч знаків, це 32 сторінки в книзі”.

Книги для дітей

Міжнародний день толерантності

 

Міжнародний день терпимості (толерантності)

             Міжнаро́дний день толера́нтності — свято, яке відзначається 

16 листопада в усьому світі. Його запровадили у 1995 році за рішенням ЮНЕСКО. Саме цього дня ухвалили Декларацію принципів терпимості. У ній йдеться про рівність усіх людей, незалежно від їхнього віросповідання, сексуальної орієнтації, етносу або кольору шкіри. Ці принципи закріпили у Загальній декларації прав людини, що проголошує неприйняття усіх форм дискримінації, недопущення геноциду і покарання за нього.

      Декларація принципів терпимості звертається до держав, які мають гарантувати створення справедливого законодавства, дотримання правопорядку, судово-процесуальних та адміністративних норм. У статті 2 Декларації говориться, що для того, щоб зробити суспільство більш терпимим, держави мають ратифікувати існуючі міжнародні конвенції з прав людини, і, якщо це необхідно, розробити нове законодавство з метою забезпечення в суспільстві принципу рівних прав та можливостей для всіх груп та окремих людей.

       До цього положення варто додати, що ратифікація документів та створення законодавства це лише так звана «матеріальна» умова для формування реальної толерантності в суспільстві. Сьогодні, ратифікувавши основні міжнародні документи із захисту прав людини, Україна та її суспільство ще далекі до того, щоб стверджувати, що толерантність — це ознака нашого життя.

       Навчання починається з дітей, яких варто вчити не просто бути «такими як всі», а, поважаючи інших, висловлювати свою точку зору та відстоювати власну позицію. Тож ЮНЕСКО пропонує відзначати День толерантності у школах і вищих навчальних закладах усіх країн-членів ООН.

 

(матеріал взято із Вікіпедії)

 

    Чи відомо Вам, що довготерпеливий краще хороброго, і пануючий над собою самим, ліпший від завойовника міста? Про це написано в Притчах Соломонових, глава 16, вірш 32.

    Міжнародний день терпимості (толерантності) був оголошений ЮНЕСКО в листопаді 1995 року з нагоди 50-річного ювілею цієї організації і відзначається щорічно 16 листопада.

     16 листопада 1995 року держави-члени ЮНЕСКО ухвалили Декларацію принципів терпимості. В 1996 році Генеральна Асамблея запропонувала державам-членам щорічно 16 листопада відзначати Міжнародний день толерантності, приурочивши до нього відповідні заходи, орієнтовані як на навчальні заклади, так і на широку громадськість. Тепер відзначається щорічно відповідно до рішення Генеральної Асамблеї ООН A/RES/51/95.

      Кожен з нас повинен прагнути підтримувати принципи терпимості, плюралізму, взаємної поваги та мирного співіснування. Ми повинні бути завжди готові усувати стереотипи і спотворені уявлення і виступати на захист жертв дискримінації.

     У цей Міжнародний день терпимості давайте підтвердимо ідею про те, що різноманіття, втілене в думках, віруваннях і діях, є цінним даром, а не загрозою, і будемо прагнути до створення більш терпимих громад, в житті яких вкорениться цей основоположний ідеал.

 

День української мови та писемності

          Вітаю всіх учнів у новому блозі

               "Шкільна бібліотека"!

9 листопада

День української мови та писемності

День української писемності та мови – державне свято, яке щороку відзначається в Україні 9 листопада. Воно було започатковано 9 листопада 1997 року Указом Президента № 1241/97 “Про День української писемності та мови” на підтримку “ініціативи громадських організацій та з урахуванням важливої ролі української мови в консолідації українського суспільства”.

За православним календарем у цей день вшановують пам’ять преподобного Нестора-літописця. Він був письменником-агіографом, основоположником давньоруської історіографії, першим істориком Київської Русі, мислителем, вченим, ченцем Києво-Печерського монастиря.

Дослідники вважають, що саме з преподобного Нестора-літописця і починається писемна українська мова. Він є автором найдавнішої пам’ятки історіографії та літератури українців – “Повісті минулих літ”, яка була завершена близько 1113 року. Цей твір складений на основі сучасних автору подій і архівних літописів, народних переказів та оповідань.

У цей день традиційно:

– покладають квіти до пам’ятника Несторові-літописцю; 

– відзначають найкращих популяризаторів українського слова; 

– заохочують видавництва, які випускають літературу українською мовою; 

– стартує Міжнародний конкурс знавців української мови імені Петра Яцика — конкурс проводиться за підтримки Міністерства освіти та науки України та Ліги українських меценатів. Щорічна кількість учасників – понад 5 млн із 20 країн світу.

Що варто знати про рідну мову

Українська мова належить до слов’янської групи індоєвропейської мовної сім’ї. Число мовців – понад 45 млн, більшість яких живе в Україні. Українська є другою чи третьою слов’янською мовою за кількістю мовців та входить до третього десятка найпоширеніших мов світу. Українська мова є результатом інтеграції трьох діалектів праслов’янської мови − полянського, деревлянського та сіверянського. Для запису нашої мови використовують адаптовану кирилицю, зрідка – латинку в різних варіантах. Із погляду лексики найближчою до української є білоруська мова (84% спільної лексики), потім польська (70% спільної лексики) і словацька (68% спільної лексики).

Цікаві факти про українську мову 

 Українська мова своїм корінням, за твердженням істориків, сягає глибини не менше семи тисячоліть. Праєвропейський санскрит містить більше 1000 нинішніх українських кореневих слів.
Жодна з європейських мов (окрім литовської) так близько не стоїть  до своїх витоків.

1. Сучасна українська мова має близько 256 тисяч слів.

2. За лексичним запасом найбільш близькою до української мови є білоруська – 84% спільної лексики, далі йдуть польська і сербська (70% і 68% відповідно) і лише потім – російська (62%). До речі, якщо порівнювати фонетику й граматику, то українська має від 22 до 29 спільних рис з білоруською, чеською, словацькою й польською мовами, а з російською тільки 11.

3. В українській мові, на відміну від решти східнослов’янських мов, іменник має 7 відмінків, один з яких – кличний.

4. 448 р. візантійський історик Пріск Панійський, перебуваючи в таборі гунського володаря Аттіли на території сучасної України, записав слова “мед” і “страва”. Це була перша згадка українських слів.

5. Українську мову в різні історичні періоди називали по-різному: про́ста, руська, русинська, козацька тощо. Історично найуживанішою назвою української мови до середини XIX ст. була назва “руська мова”.

6. В українській мові найбільша кількість слів починається на літеру “П”.

7. Найменш уживаною літерою українського алфавіту є літера “Ф”.

8. В українській мові безліч синонімів. Наприклад, слово “горизонт” має 12 синонімів: обрій, небозвід, небосхил, крайнебо, круговид, кругозір, кругогляд, виднокруг, видноколо, виднокрай, небокрай, овид.

9. Назви всіх дитинчат тварин є іменниками середнього роду: теля, котеня, жабеня.

10. Українська мова багата на зменшувальні форми. Зменшувальну форму має навіть слово “вороги” – “вороженьки”.

 11. За різними даними, українська мова займає 25 або 32 місце за кількістю носіїв серед найпоширеніших мов у світі. Для 36-37,5 мільйонів осіб українська мова є рідною. Загалом у світі 41-45 мільйонів осіб володіють українською.

12. На мовному конкурсі, який пройшов у Парижі у 1934 році, українську мову визнано третьою найбільш красивою мовою в світі (після французької та перської) за такими критеріями, як фонетика, лексика, фразеологія й будова речення.

13. Вперше українська мова була прирівняна до рівня літературної мови в кінці XVIII століття після виходу у 1798 році першого видання “Енеїди”, автором якої є Іван Котляревський. Саме його і вважають засновником нової української літературної мови. 

14. Першим букварем, виданим в Україні, був «Буквар» («Азбука»), надрукований у 1574 р. у Львові першодрукарем Іваном Федоровим. Книжка складалася з абетки, складів, зразків відмінювання і короткої читанки. До нас дійшов лише один примірник, який знайдено в Римі 1927 р. Зберігається в бібліотеці Гарвардського університету (США). Факсимільне видання було здійснено в Києві 1964 та 1974 рр.

16. Найстарішою українською піснею, запис якої зберігся до наших днів, вважається пісня «Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш?»

17. Найбільшу кількість разів перекладений літературний твір – «Заповіт» Т.Г.Шевченка: 147 мовами народів світу.

 

Петро Яцик(1921-2001)

    Канадський підприємець українського походження, меценат і філантроп, відомий своїм вагомим внеском у фінансування українознавства на Заході та в Україні. 

    Петро Яцик з когорти тих дуже нечисленних українців, хто, як казав інший відомий український меценат Євген Чикаленко, «любив Україну не тільки до глибини душі, але й до глибини власної кишені». Свою першу пожертву 1000 доларів Петро Яцик зробив на початку 60-х, а останню – незадовго до смерті. На популяризацію українського слова, думки, культури у світі він витрачав мільйони доларів.

     Сам був людиною скромною і невибагливою в побуті. Жодних «мільйонерських» замашок – ані яхт, літаків, «хатинок» на 5 поверхів, ексклюзивних годинників, супердорогих автівок, хоча міг дозволити собі багато чого. Він вважав, що для людини в житті набагато важливішим є те, скільки вона віддала іншим. І не тільки грошей, але й тепла, любові та добра. Був щирим і надзвичайно світлим.

     Петро Дмитрович Яцик народився на Сколівщині в селі Верхнє Синьовидне 7 липня 1921 року в селянській родині. Був первістком. Рано став напівсиротою: коли виповнилося 14 – помер батько. Петро став за старшого і турбувався про маму, двох сестер і чотирьох братів.

     Після війни доля занесла Петра Яцика до Канади. Важко перерахувати, де і ким він працював. Нарешті став «на ноги», заснував будівельне підприємство, яким керував з великим розумінням справи. Завжди пам’ятав своє походження, не забував, що він українець.

     Петро Яцик – один із спонсорів Інституту українських студій Гарвардського університету (США), Енциклопедії українознавства, Центру досліджень історії України ім. П.Яцика при Альбертському університеті (Канада), Освітньої фундації ім. Петра Яцика (її фонд налічує 4 млн доларів), Українського лекторію в Школі славістики та східноєвропейських студій при Лондонському університеті, документаційного центру в бібліотеці ім. Джона П. Робертса при Торонтському університеті, фонду Яцика при Канадському інституті українських студій (КІУС) в Едмонтоні.

     Завдяки внесеним Яциком 750 тисяч доларів відкрито спеціальний український відділ в Інституті ім. Гаррімана при Колумбійському університеті. Коштом мецената видано чимало наукових монографій з історії України (зокрема, переклад Історії України-Руси Михайла Грушевського англійською мовою), економіки, політології, медицини, етнографії. Сума його пожертв на українські інституції в західному світі перевищує 16 мільйонів доларів.

      Студенти з України також мають дякувати Петру Яцикові за можливість вчитися в Європі, США, Канаді. А ще, звісно, це заснований у травні 2001 року Міжнародний конкурс знавців української мови, кількість учасників якого за останні роки сягала 5 млн людей з-понад 20 країн світу.

       Петро Яцик мріяв, щоб Україна була сильною і процвітаючою державою, громадяни якої були б заможними і щасливими людьми. Можливо, колись ця мрія українського мецената справдиться.

       Про Петра Яцика надзвичайно цікаво написав Михайло Слабошпицький у книзі «Українець, який відмовився бути бідним».

 

Цікаві факти про Нестора Літописця

 Нестор Літописець – це київський літописець, преподобний та письменник-агіограф. Він є автором «Повісті временних літ», повна назва якої «Се повести времяньных лет, откуда есть пошла Руская земля, кто в Киеве нача первее княжити, и откуда Руская земля стала есть».

 Точна дата народження не відома, приблизно це 1056 рік.

Достовірно відомо, що у віці 17 років він прийшов печерських первоначальників Антонія і Феодосія з бажанням присвятити своє життя церкві. Нестор хотів стати ченцем та прийняв цей сан від ігумена Стефана – першого єпископа Волинської землі.

Багато років основною працею Нестора було складання літописа. Він продовжив справу ігумена Києво – Печерського монастиря Никона та ігумена Йоана.

9 листопада православні християни відмічають день пам’яті преподобного Нестора Літописця.

За роки служіння в Лаврі, Нестор написав такі праці як «Чтение о житии и погублении блаженных страстотерпцев Бориса и Глеба» та «Житие преподобного Феодосия Печерского».

 Українська Православна Церква затвердила орден «Преподобного Нестора Літописця», який видається «За церковні досягнення».

 Помер Нестор в 1114 році та був похований в Ближніх печерах преподобного Антонія Києво – Печерської Лаври.

 На жаль, основна праця його життя не зберіглася в першопочатковому варіанті до наших днів.

                                Вірші про мову

СЛОВО
А Вкраїни мова —                     
Мов те сонце дзвінкотюче,        
Мов те золото блискуче,            
Вся і давність, і обнова —         
Українська мова. 
Розцвітай же, слово,
І в родині, і у школі,
Й на заводі, і у полі
Пречудесно, пречудово
Розцвітай же, слово!
Хай ізнов калина
Червоніє,  достигає,
Всьому світу заявляє:
Я — країна Україна —
На горі калина. П. Тичина

Мово рідна, слово рідне,
Хто вас забуває,
Той у грудях не серденько,
А лиш камінь має.
Як ту мову нам забути,
Котрою учила
Нас всіх ненька говорити,
Ненька наша мила.
У тій мові нам співали,
Нам казки казали,
У тій мові нам минувшість
Нашу відкривали.
От тому плекайте, діти,
Рідну свою мову,
Вчіться складно говорити
Своїм рідним словом.С. Воробкевич

ЯК ПАРОСТЬ ВИНОГРАДНОЇ ЛОЗИ

Плекайте мову. Пильно й ненастанно
Політь бур’ян. Чистіша від сльози
Вона хай буде. Вірно і слухняно
Нехай вона щоразу служить вам,
Хоч і живе своїм живим життям.
Прислухайтесь, як океан співає –
Народ говорить. І любов, і гнів
У тому гомоні морськім. Немає
Мудріших, ніж народ, учителів;
У нього кожне слово – це перлина,
Це праця, це натхнення, це людина.
Не бійтесь заглядати у словник:
Це пишний яр, а не сумне провалля;
Збирайте, як розумний садівник,
Достиглий овоч у Грінченка й Даля,
Не майте гніву до моїх порад
І не лінуйтесь доглядать свій сад.Максим Рильський

БУДУ Я НАВЧАТИСЬ МОВИ ЗОЛОТОЇ

У трави-веснянки, у гори крутої,
В потічка веселого, що постане річкою,
В пагінця зеленого, що зросте смерічкою.
Буду я навчатись мови-блискавиці
В клекоті гарячім кованої криці,
В корневищі пружному ниви колоскової
В леготі шовковому пісні колискової.
Щоб людському щастю
дбанок свій надбати;
Щоб раділа з мене
Україна-мати…Андрій Малишко

РІДНА МОВА В РІДНІЙ ШКОЛІ

Рідна мова в рідній школі!
Що бринить нам чарівніш?
Що нам ближче і миліш
І дорожче в час недолі?
Рідна мова! Рідна мова!
Що в єдине нас злила, —
Перші матері слова,
Перша пісня колискова.
Як розлучимось з тобою,
Як забудем голос твій
І в Вітчизні дорогій
Говоритимем чужою?!
Краще нам німими стати,
Легше гори нам нести,
Ніж тебе розіп’ясти,
Наша мово, наша мати!
Ні! В кім думка прагне слова!
Хто в майбутнім хоче жить,
Той всім серцем закричить:
— В рідній школі — рідна мова!
І спасе того в недолі
Наша мрія золота,
Наше гасло і мета
— Рідна мова в рідній школі.О. Олесь 

РІДНА МОВА

Буква до букви —
І виникло слово.
Слово до слова —
Звучить рідна мова.І. Січовик

НАША МОВА

Мова наша, мова —
Мова кольорова,
В ній гроза травнева
Й тиша вечорова.
Мова наша, мова —
Літ минулих повість,
Вічно юна мудрість,
Сива наша совість.
Я без тебе, мово,
Без зерна полова,
Соняшник без сонця,
Без птахів діброва.
Як вогонь у серці
Я несу в майбутнє
Невгасиму мову,
Слово незабутнє.Ю. Рибчинський

Ну що б, здавалося, слова…
Слова та голос – більш нічого.
А серце б’ється – ожива,
Як їх почує!.. Знать, од Бога
І голос той, і ті слова
Ідуть меж люди!Тарас Шевченко

Народні прислів’я та приказки про мову

Шабля ранить тіло, а слово — душу.

Щире слово, добре діло душу й серце обігріло.

Що вимовиш язиком, то не витягнеш і волом.

Хто мови своєї цурається, хай сам себе стидається.

Щире слово, добре діло душу й серце обігріло.

Що вимовиш язиком, то не витягнеш і волом.

Впік мене тим словом, не треба й вогню.

Гостре словечко коле сердечко.

М’які слова і камінь крушать.

Не говори, що знаєш, але знай, що говориш.

Не кидай словами, як пес хвостом.

Дурний язик — голові не приятель.

З пісні слова не викидають і свого не вставляють.

Більше діла — менше слів.

Будь господарем своєму слову.

Від красних слів язик не відсохне.

Не гріє мене кожух, лиш слово гріє й тішить.

Не кидай слова на вітер.

Вітер горе руйнує, слово народи підійма.

Хто материнську мову зневажає, той і матері не шанує.

У кого рідна мова, в того й душа здорова.

Від теплого слова і лід розмерзає.

Рана загоїться, зле слово — ніколи.

Рідна мова — не полова: її за вітром не розвієш.

Не завжди говори, що знаєш, а завжди знай, що говориш.

Не говори пишно, щоб тобі на зле не вийшло.

Не так він добре діє, як говорить.

Не так хутко діється, як хутко говориться.

Слово — вітер, письмо — грунт.

Слово до ради, а руки — до звади.

Слово до слова — зложиться мова.

                         Тематична виставка літератури 

                 до Дня української мови та  писемності